Коропець 

Петро Шмігельський

Закружились на схилах зелені ліси,
І намистом біліють Карпати,
Не побачиш ти більше такої краси ,
Не захочеш цей край покидати.
Вже ранкові тумани блукають в садах,
Над Коропцем проноситься осінь,
Бачу радість і смуток в знайомих очах,
Зупинити цю мить вони просять.
Коропець, Коропець – наддністрянська долина чудова.
Вже і літа кінець, але ми ще зустрінемось знову.
Коропець, Коропець, як побачиш, біжиш навпростець,
Серце кличе тебе по стежині до рідного дому.
Тут ми разом з тобою з дитинства росли,
Тут навчались і тут розійшлися,
Наче ластівки ті, пролетіли роки,
Журавлем над Дністром піднялися.
Не потрібно вже більше надуманих мрій,
Не потрібно скривати тривогу.
Тільки погляд і муку мою зрозумій,
Щоб сюди не забути дорогу.
Коропець, Коропець – наддністрянська долина чудова.
Вже і літа кінець, але ми ще зустрінемось знову.
Коропець, Коропець, як побачиш, біжиш навпростець,
Серце кличе тебе по стежині до рідного дому.

Палац  (уривок)

Петро Шмігельський

У парку розкішнім палац біля ставу
Мов лебідь поважний на хвилях ріки
Шепочуть у вікна дерева ласкаво
І тихо проходять за днями роки.
Давно вже немає тут графа Бадені
Й графиня спочила далеко в чужині
І діти розбіглись по сторонах різних
Мов листя пожовкле по полю осіннім
А як тут колись забавлялися гості
Пани і панянки поважні не прості
З навколишніх сіл, приїзжали зі Львова
На конях добірних і бричках чудових
Рішалися справи, складали контракти
Звучали пісні і пристойнії жарти
А молодь кохалась під небом вечірнім
У сукнях модерних , відкритих й осінніх
Кружлялися пари у вальсі на ганку
Аж поки не гасла зоря на світанку.

 

Тихо плив Коропець

Петро Шмігельський

У Карпатах — дощі, над Коропцем — тумани
І Дністер з берегів випливає в луги.
Ти мене відпусти, бо вже білий світанок
Накриває поля і ліси навкруги.
У ранковій красі наші вулички тихі,
Біля школи каштани в цвітінні ряснім.
Ми такі молоді, нам ще жити і жити,
І любити свій край в світі цім голубім.
У світанки ясні і короткії ночі
Поєднались серця під покровом небес.
Не змовкав соловей, щастя-долю пророчив,
Поміж верби густі тихо плив Коропець.
Як засвітить зоря кружельцем над ланами,
В вікнах сріблом гірлянд загоряться вогні,
Перейтись в Коропці нам удвох вечорами —
Місця кращого ти не знайдеш на землі.
Де би ми не були, під якими вітрами
В світлій радості днів чи в години журби,
Тільки поряд завжди будуть в пам’яті з нами
Ці зелені сади, Коропця береги.
У світанки ясні і короткії ночі
Поєднались серця під покровом небес.
Не змовкав соловей, щастя-долю пророчив,
Поміж верби густі тихо плив Коропець.

 

Там, на схилах Дністра

Петро Шмігельський

Ніч коротка була, наче помах крила,
І зірниця так ясно світила.
Тільки дотик руки, тільки шепіт ріки
Нам без слів про любов говорили.
По росі перший слід, запашний липи цвіт,
В сонця променях лагідний ранок.
Ці Дністра береги щастя нам принесли
І любов дарували жадану.
Там, на схилах Дністра,
Ще в ромашках цвіте наше літо
І вечірній вогонь золотої зорі не погас.
Там, на схилах Дністра,
Нас зустрінуть і трави, і квіти,
І старенька верба так чекає зажурена нас.
Відбіліли сніги і ожили лани,
Зеленіють долини і гори.
В ласках Божого дня виростала сім’я,
Виростали сини, як соколи.
Не сумуй в трудний час, як покриють не раз
Сірі сутінки наші дороги.
Наша перша любов до нас вернеться знов,
Не покине батьківські пороги.
Там, на схилах Дністра,
Ще в ромашках цвіте наше літо
І вечірній вогонь золотої зорі не погас.
Там, на схилах Дністра,
Нас зустрінуть і трави, і квіти,
І старенька верба так чекає зажурена нас.
 

 


Осінь

Ольга Глафірова

В лісі під яличкою доброю лисичкою
Непомітно ходить осінь, подаруночки розносить:
Шиє теплі кожушки, голки дали їжачки.
Для сорочок і хустинок нитки взяля з павутинок.
Осінь наче щедра мати, треба їй про всіх подбати.
Шиє осінь по обнові, одежини всім готові.

Черевички

Ольга Глафірова

Для маленької сестрички ми купили черевички.
Довго-довго вибирали: чи підійдуть – ще не знали.
Біжимо чимдуж до хати черевички приміряти.
Загорілись оченята – черевички – ніби втяті.
Так сподобались Оксанці, що у них піде на танці.

Справжнє диво

Ольга Глафірова

Зима стала на поріг, виграє на сонці сніг.
Я вдягнуся в кожушинку і поїду до ялинки.
Пригадав, як серед літа я собі її примітив.
Серед лісу, між дерев королева з королев:
І пухнаста, молоденька. Запашна і зелененька.
Я не став її рубати, в лісі буду прикрашати.
Шишки несла білочка, з неба впала зіронька,
Замість ланцюжка із вати сніг на гілочках лапатий.
Вийшло просто і красиво: не ялинка – справжнє диво!
Лісові біжать звірята біля неї танцювати.

Зустрічаєм поїзди

Ольга Глафірова

Я в трамвайчику, як зайчик без квитка туди-сюди.
Їду на вокзал великий зустрічати поїзди.
Ось прибіг з Херсона поїзд, цей – в Одесу, той – з Москви.
Мабуть хтось із цим поїде. Чи його чекали ви?

Ось сестрички-електрички, всі вагончики підряд,
У колонах невеличких, наче справді на парад.
Чуєш – Чмиха-паровіз, в нього в сажі чорний ніс.
Він старий, і до перону тягне тільки по вагону.

Цей кричить по залізниці, що він їде із столиці.
Весь блискучий, голубий, вигляд в нього вихідний...
Я приїхала сюди зустрічати поїзди.
Півгодини буду з вами, поки не приїде мама.


 Євген Дмитрашко

На зеленій Буковині
Прожив довгі роки,
Та Коропець сниться нині
Й мої перші кроки.
Земле рідна, земле мила
Як тебе не снити,-
Як там мати народила
Й навчила ходити.
Де почав я говорити,
Як побачив сонце.
Село моє- ти відкрите
У життя віконце.
Де пішов у світ чудовий
З рідного порогу,
І куди нести готовий
Радість, біль, тривогу.
Батьківщино, моя ненько
Душі моїй верше
Ти навіки у серденьку,
Як кохання перше.
Ти – весна моя і мрії
Мій цвіт, мої квіти...
Роки мої молодії,
Як же без вас жити ?
Поки ходжу і живу,
Згадка не поблідне
В снах, думках тебе зову
Село моє рідне...
Ти колиска, ти життя,
Ти моя відрада,
Ти сумління , каяття,
Поводир, порада.
Ти – усе, що є в мені
У думках, в роботі.
Ти – і свята, і пісні,
В щасті і турботі…
На зеленій Буковині
Жінка, діти ,хата…
Та в думках я щогодини
Коло мами й тата.
На зеленій Буковині
Прожив довгі роки
Та Коропець мій і нині
То корінь глибокий.
Діти виросли, є внук,-
Буковинський хлопець.
Та у серці кожен стук-
Мій Дністер, Коропець.
Вже і ходить внук Андрій
Вже говорить: « Тату...»,
А потоки моїх мрій
Звуть в стареньку хату.
На зеленій Буковині
Я живу в Глибоці.
Та Коропець ще і нині
В кожнім моїм кроці…

 Євген Дмитрашко      с.Глибока , Чернівецька область