Коропець. Історія і спогади

 

Коропеччина в історичних   документах та спогадах

Під гнітом Польщі

В 1349 р. Галичиною заволодів польський король Казимир III, і до 1772 року місцеве населення знаходилося під владою феодальної Польщі. В 1370 році галицькі землі після смерті Казимира переходять під владу Угорщини. В 1372-1379 рр. на землях Східної Галичини) утворюється вассальне від Польщі та Угорщини своє державне утворення — Руське королівство, до якого ввійшла територія нашого краю. В 1379р. королівство ліквідоване, а його землі відійшли до Польщі. У 1387 р. поляки на східно-галицьких землях створюють нову адміністративну одиницю — "Королівство Русі", надавши йому деяку автономію. Після ліквідації автономії у 1434 році землі ввійшли до Польського королівства.

З XVIстоліття Галицьке староство стає повітом Галицької землі Руського воєводства з центром у Львові. Цікавою для нас буде "мапа Боплана" з написом: "Ukrainepars, qualPodoliaPalatinatusvulgodicitur" (частина України, що, звичайно, називається Подільським воєводством). На цій карті Поділля включає в себе і частину нинішньої Галичини аж до річки Коропець з містами Золотий Потік, Бучач. Ця територія носить на мапі назву Україна. Далі за Коропцем подана частина Галичини з написом: "RussiaPars" (частина Русі).

Саме на цей період припадає народження Коропця, який на той час мав статус міста. Як у світовій, так і у вітчизняній науці вихідною датою заснування того чи іншого міста, села прийнято вважати першу письмову згадку про цей населений пункт.

Так, вперше Коропець згадується в історичних джерелах за 1421 рік. Того ж року парафіяльний костьол у Коропці заснував польський король Ягайло. Ці місця так сподобалися Ягайлу, що він виділив частину своїх статків.

Давня легенда говорить, що в наших лісах водилося багато оленів. Великий князь Ягайло, одружившись з польською королевою Ядвігою, приїздив сюди на полювання і вполював оленя. Роги оленя оздобили золотом і поклали до каплиці, яка знаходилася недалеко від того місця, де зараз стоїть пекарня. Пізніше їх забрали до Кракова.

В документі №2006 із "Збору документів Мало-польських" (І.Сулковська-Курас, С.Курас), говориться про те, що "Владислав (Ягайло) —король Польщі надає у власність Олежкові Хмаржичу села Коропець, Новосілку, Стінку, Космирин, Горигляди, що знаходяться біля річки Дністер, та Олешу. Села даруються Олежкові Хмаржичу за довготривалу і вірну службу королю. Надаються у власність також землі, ліси, гаї навколо сіл, риба, що знаходиться у річці Дністер. Олежко Хмаржич може розпоряджатися даною власністю: продавати, обмінювати, заповідати своїм нащадкам. За це Олежко Хмаржич зобов'язаний надавати військову допомогу королю. Даний документ видано в таборі Краківському, року Божого 1421, в канцелярії короля Польщі".

Звичайно, за давниною літ дата може бути вказана не точно, діапазон від 1423 р. до 1427 р.

Олежко Хмаржич — ім'я та прізвище не польського походження, можливо, він русин (українець). Назва села Горигляди написана як Horigladi, Коропець — Cropiecz, Річки Дністер — Niesthr(Неєстр). Можливо, Коропець і не походить від слова "короп"? Це вимагає ретельного історичного дослідження.

В середині ХVст. Галичина ділилася на 6 повітів, з яких три — Теребовлянський, Коропецький і Червоноградський знаходилися на території Тернопільщини. Отже, Коропець був повітовим центром. Цю цікаву інформацію ми знаходимо в історичному дослідженні "Наш край — Тернопільщина" тернопільських істориків Бармак М. В., Бармак О. Я.

У городських і земельних актах, датованих 1453 роком, вказано,  що власник містечка Михайло  Бучацький дозволив посесорові розбудувати його і заселити новими мешканцями. (Михайло Бучацький відігравав значну роль при польському королівському дворі. Його предки мали славу заслужених оборонців кресів, ширителів західної культури і католицизму. Прославились і заслужили право на маєтності та чини, воюючи з литовським князем Свидригайлом та відбираючи у Литви землі Поділля).

Того ж 1453 р. Коропцю надано Магдебурзьке право. Згідно цього права наше містечко отримало самоврядування і звільнилось від адміністративної та судової влади своїх власників. Управління Коропцем здійснював виборчий орган — магістрат на чолі з бургомістром. Разом з війтом, якого призначав власник міста, магістрат складав загальну містечкову адміністрацію. Усе це давало певну автономію в господарюванні і сприяло розвитку продуктивних сил, а також консолідувало громаду,  розвиваючи місцеву самовідданість до об'єднання спільних інтересів. Також Коропець разом з цим отримав право на щорічне проведення ярмарків. Надання містечку Коропець Магдебурзького права свідчить про досить значний його господарський та соціальний розвиток, політичний статус у першій половині XVст., ймовірно, заснування його припадає на більш ранній час, ніж письмова згадка за 1421 р.

Слушною з  цього приводу є думка досвідчених краєзнавців, що перші письмові згадки не говорять про час виникнення села. Вони тільки підтверджують, що чи інше село існувало вже раніше.

Середньовічне містечко зберігало багато ознак села, на його околицях, як правило, мешканці займалися землеробством.

З 1461 р. Коропець належить родині Кієрдеїв — володарів Золочева і Гологір, що на Львівщині. У 1589р. володарем давнього замку в Коропці, від якого вже немає й сліду, був подільський воєвода Ян Сенінський.

Із загарбанням наших земель польськими феодалами запроваджувався тяжкий соціальний і національний гніт.

Польські магнати почали закріпачувати селян. Спочатку було обмежене право переходу селян, а з 1505р. це право скасували зовсім. Вводилася панщина та оброк. З 1557р. в селах та містечках Галичини запроваджувалися фільвар­кові господарства. У 1588р. Литовським статутом селяни позбавлялись будь-якого права власності на землю. На Тернопільщині у ХV-ХVІ століттях найбільшими землевлас­никами стають Потоцькі, Бучацькі, Собеські, Вишнівецькі та інші.

Страшною "чумою", котра безжально нищила розвиток продуктивних сил нашого краю в той час, були татарські і турецькі набіги, які тривали чотири з половиною століття (з 1241-1699 рр.). Через Тернопільщину пролягали Кучманський (Кримської орди) та Волоський (буджацьких татарів) шляхи. Вони нищили і палили все на своєму шляху, а людей забирали в неволю. В результаті нашестя орди гальмувався розвиток краю. Зруйновані міста і села відроджувалися повільно, а деякі не відновлювались зовсім (село в урочищі Погоріла, Красне). На плечі міщан та селян лягали обтяжливі обов'язки відбудувати свої житла, міські укріплення, утримувати війська, закупляти порох, мушкети та інше військове спорядження. Особливо руйнівним був напад на Коропець 1607 р. Татари зрівняли містечко з землею.

Спустошливі напади татаро-турецького війська, лихо, яке вони несли українському люду, навіки закарбувалися в пам'яті наших краян, географічних назвах: легенда про водоспад "Дівочі сльози", назва поля "Бісурменське".

Ян Пєкарський, власник Коропця у 1604-1615 рр., відбудовує зруйнований замок.

У 1615 р. власником коропецьких земель стає брацлавський воєвода Стефан Потоцький. Після смерті Яна III Собеського Коропець з  77 селами  і 6 містечками переходить королевичу Костянтину.

Коропець став прикордонним населеним пунктом. Це сталося в результаті війни між Річчю Посполитою і Османською імперією в 1620-1621р. Польсько-турецький кордон був встановлений по Дністру.  1629 р. татари знову пройшлися нашою землею, через Бучаччину дійшли аж до  Бурштина.   На зворотній дорозі їм перепинив  шлях  під  Монастириськами  воєвода Станіслав Любомирський і розгромив їх.

У 1648-1657р. на Великій Україні відбулася національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Воєнні стежки гетьмана пролягали і на Тернопільщині. Згідно

актів громадянського суду в Тернополі, витяги з яких надруковані Науковим товариством ім. Т.  Шевченка у Львові в "Джерелах до історії України", повстанський рух найбільше був поширений на Тернопільщині північніше від лінії Чортків-Бучач. Але, напевно, відгомін тих подій був відчутний і на Коропеччині. Відомо, що селяни сусіднього села Горигляди брали участь у штурмі польського укріпленого замку в Палагичах у складі загонів Семена Височана. Цікаві дослідження з історії визвольних подій в нашому краї проводить краєзнавець Дмитро Лупипсів із села Нижнів. На основі пошукової роботи, вивчення давніх переказів, свідчень старожилів навколишніх сіл він доводить, Що козацький отаман Бульба був схоплений поляками і спалений на правому березі Дністра на горі Жовковиця напротисела Вістря (3 км від смт. Коропець). Здійснюючи поїздку до Варшави (саме через Нижнів проходила дорога допольської столиці) М.Гоголь, напевно, чув про ці події відмісцевих жителів і описав їх у повісті "Тарас Бульба".

"Місцевий люд, який був здеоільшого неписьменний, навряд чи читав російськомовну повість М.Гоголя, швидше автор скористався почутою в наших краях легендою, яка базувалася на реальних подіях", - вважає Д.Лупипсів.

Поступово втрачаючи своє значення, Коропець у документах за 1664р. згадується вже як село. Того року тут налічувалося 119 господарств, працювало 7 ремісників, діяло 2 млини. Руйнівні польсько-турецькі війни другої половини XVIIст., постійні напади турків і татар, реквізиції та постої польських військ вкрай розорили село. В квітні 1666р. польські жовніри забрали в жителів багато худоби, фуражу, грошей. Щоб зібрати гіберну (військовий податок), селян навіть били костурами.

Королівська скарбниця і старости з метою отримання прибутку також чітко визначали торговельні шляхи, якими могли проїжджати купці. Заборонялося під загрозою штрафу і конфіскації товарів обминати митні шляхи. Тому купці Коропця, які їздили торгувати в Кременець або до інших міст Волині, мусили їхати через Тернопіль і платити податки від кожного воза на користь міста. Це свідчить також і про те, що в другій половині XVIIст. торгівля в нашому містечку була ще досить розвинута та існував великий прошарок населення - купецтво. (Дані взято із "RocznikkolkanaukowefowTernopolu". 1892. s. 17-18, 24)

У 1672р. 100-тисячна турецька армія, очолювана султаном Магометом IVвторглась на Поділля, несучи з собою руїни і згарища. Були спалені Бучач, Язлівці, Золотий Потік та інші міста і села нашого краю. Коропець також не обминула ця лиха година. Був він пограбований і спалений турецько-татарським військом. Населення втікало від нападників в дрімучий ліс поблизу Кізі. Там мешканці вирубали ліс на декількох гектарах. Утворилася кругла галявина, де було побудовано невеличке укріплення, огороджене дерев'яною стіною. Одна жителька, розповідають старі люди, не встигла втекти. Щоб врятувати своє життя і статки, вона проковтнула золоті монети і заховалась у бочку, дивом залишившись живою.

Великого лиха завдавали селянам і посесори, які збільшували панщину, платежі. Село розорювалося, пустіло. Щоб забезпечити приплив населення, його власники на кілька років звільняли мешканців від податків, повинностей. Наприкінці XVII— в першій половині XIXст. сюди переселяють селян із Самбірщини, Молдови, а найбільше з гірських сіл Солотвинського староства, що на Івано-Франківщині.

Але вже на початку XVIIIст. польська шляхта з ще більшим, ніж раніше, завзяттям почала вводити феодальні повинності для українських міщан та селян.

За переписом 1724 р. в Коропці налічувалося 70 тяглових господарств, з них 7 мали по 1 волові, 55 — по 2 воли, 7 — по 4 воли. Крім того, було 11 піших господарств. Тяглові та інші господарства змушені були відробляти на користь фільварку по 2 дні панщини на тиждень від півланового наділу, по три толоки, зажинки, обжинки, зборки, оборки, закоски та обкоски. Селяни ремонтували дороги і греблі, відбували по черзі нічну і денну варту, вносили податки натурою. Незначна частина населення займалася ремеслами, торгівлею. В селі працювало 12 ремісників, 5 ткачів, 4 мельники, коваль, гончар, кушнір. Вони платили великий чинш, відбували повинності до фільварку.

З XVIстоліття Галицьке староство стає повітом Галицької землі Руського воєводства з центром у Львові. Цікавою для нас буде